Твори Є. Кононенко завжди привертали увагу багатьох критиків і дослідників, які одностайно визначають її романи і повісті як детективи. Провідними у розгляді романів письменниці "Імітація”, "Зрада” і повісті "Ностальгія” є критерії, характерні саме для детективних творів. Найбільше відповідає жанру детективу роман "Імітація”, але і у цьому творі письменниця вдається до гри із класичними нормами. Згідно жанрових особливостей детективних творів, усі події сюжету і невідповідності, які знаходять герої, мають складати єдину логічну схему. Такого стереотипного підходу до розслідування дотримуються герої роману, намагаючись пов’язати в одне ціле низку подій: загибель мистецтвознавця Мар’яни Хрипович, викрадення і знищення картин обдарованої хворої дівчини і вбивство директора провінційної музичної школи – і не досягають успіху. Останній злочин мав свою окрему історію, не пов’язану із основним розслідуванням героїв, а тому усі версії, які враховували цей факт виявились хибними. Істина розкривається завдяки збігу обставин і необачній поведінці злочинця. Неканонічною є і розв’язка роману: Лариса Лавриненко, відтворивши повну картину вбивства, знаходить убивцю і докази його провини, але свідомо не вживає жодних заходів, аби покарати злочинця. Таким чином письменниця акцентує той момент, що героїв цікавить істина людських відносин, а не проблеми покарання за злочин, які є складовою класичного детективу.

Сама Євгенія Кононенко є мало відомою серед широкого загалу читачів, хоча "Імітація" - одна з найсильніших нових речей на українському літературному небосхилі."Імітація" ж з’явилася на світ завдяки видавництву "Кальварія" у 2001 році. Професія перекладача, безсумнівно, вплинула на стиль письменниці, тому що роман читається надзвичайно легко й швидко.В ньому відсутні традиційна для багатьох українських авторів перевага слова над змістом та довжелезні речення, дочитавши які до кінця, не пам’ятаєш, що було на початку.

"Імітацію" написано у форматі детективу – хоча, швидше за все - це лише данина моді. Тут немає ковбойських трюків, стрілянини й трупів. "Імітація" – це більше роздуми про дружбу, нерівну любов, зраду, бездарних американців і безталанних українців, про те, що тут роблять американці, і про те, чому цього не роблять українці.Це роман про те, що будь-якій імітації доброчинності, демократії, доброчесності, державотворення є межа, яку часто не здатні помітити навіть найталановитіші з сучасних імітаторів.

За висловом Тамари Гундорової, цей роман «повністю занурений у реальність імітації». Написаний на перетині детективу, трилеру, кіносценарію та іронічно-саркастичного нарису, він не належить до жодного з цих жанрів, а нібито імітує кожен з них. Та й сама реальність у творі видається дещо «імітованою». Це є досить вдалий хід: з одного боку це звільняє твір від дотримання будь-яких жанрових вимог, а з іншої – дозволяє казати і показувати речі з зовсім іншого, нетрадиційного боку.До «плюсів» цієї книжки можна віднести наявність чітко окресленої головної ідеї, яка формулюється вже на самому початку і дотримується до самого кінця.

Можливо, відтворені Євгенією Кононенко ознаки й герої цієї доби колись сприйматимуться читачами в давно минулому часі. Але поки давно минулий став лишень оспіваний Авторкою трамвай, який на час написання роману ще лишався на одній із старих київських вулиць, де жив Олександр Риженко. Його було в рекордні терміни знесено в переддень бучного ювілею Незалежності за вказівкою київського міського начальника - не киянина з походження і лютого ворога трамваю на історичних вулицях. І цей трамвай зробився ще однією київською реалією, про яку майбутні українські читачі довідаються лишень зі сторінок Євгенії Кононенко.