Рецензія на твір Евгенії Кононенко «Імітація»

Твори Є. Кононенко завжди привертали увагу багатьох критиків і дослідників, які одностайно визначають її романи і повісті як детективи. Провідними у розгляді романів письменниці "Імітація”, "Зрада” і повісті "Ностальгія” є критерії, характерні саме для детективних творів. Найбільше відповідає жанру детективу роман "Імітація”, але і у цьому творі письменниця вдається до гри із класичними нормами. Згідно жанрових особливостей детективних творів, усі події сюжету і невідповідності, які знаходять герої, мають складати єдину логічну схему. Такого стереотипного підходу до розслідування дотримуються герої роману, намагаючись пов’язати в одне ціле низку подій: загибель мистецтвознавця Мар’яни Хрипович, викрадення і знищення картин обдарованої хворої дівчини і вбивство директора провінційної музичної школи – і не досягають успіху. Останній злочин мав свою окрему історію, не пов’язану із основним розслідуванням героїв, а тому усі версії, які враховували цей факт виявились хибними. Істина розкривається завдяки збігу обставин і необачній поведінці злочинця. Неканонічною є і розв’язка роману: Лариса Лавриненко, відтворивши повну картину вбивства, знаходить убивцю і докази його провини, але свідомо не вживає жодних заходів, аби покарати злочинця. Таким чином письменниця акцентує той момент, що героїв цікавить істина людських відносин, а не проблеми покарання за злочин, які є складовою класичного детективу.

Читати далі...

Автор: Селютина Ганна

                                                                           Рецензія на роман Юрія Андруховича "Рекреації"   

«Рекреації» – це перший великий твір Юрія Андруховича. І водночас цей твір став першим, який викликав у читачів шок своїм іронічним знехтуванням усталеної шкали цінностей. Роман був завершений у 1990 р., але побачив світ лише 1992 року на сторінках журналу «Сучасність». Реакція читачів була неоднозначною – дехто зачитувався твором, а дехто не зрозумів його і обурився через суто зовнішні показники, як, наприклад, вживання ненормативної та жаргонної лексики, що ним рясніє текст.

          У творі ми бачимо багато рис постмодерної течії: це і присутність оповідоча, і бачення життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу, іронічність та пародійність, прагнення поєднати (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій.

Аналіз літературно-критичної статті П. Куліша «Характер и задача украинской критики».

Теоретична стаття П. Куліша «Характер и задача украинской критики» (1861) починається з епіграфу про невиправданість лінощів і байдужості до важливих питань, автором якого є В. Бєлінський. Такий вступ подає вихідну тезу, яка далі є основою критичних суджень і виражає одну з головних ідей критика про необхідність постійної праці над собою.

У вступі автор акцентує на поблажливому, необ’єктивному ставленні читача до белетристики, що призводить, на його думку, до панування в літературі некорисних творів некомпетентних авторів. П. Куліш порівнює таку белетристику з працями історичними, філософськими, науковими, беручи при цьому за критерій дефініції ступінь істинності, правдивості зображуваного, і наголошуючи, таким чином, на необхідності піддавання літературних творів професійній, суворій критиці.

Рецензія на твір Марії Матіос «Солодка Даруся»

Ірен Роздобудько «Пастка для жар-птиці»

«Пастка для жар-птиці» це детективний роман, головною героїнею якого є Віра, вона працює на телебаченні, життя її вже більш-менш склалося, аж раптом в ресторані-кав’ярні на неї натрапляє Ліліана Полозкова, яка працює редактором відділу західної культури інформаційної агенції і пропонує Вірі нову роботу, також Ліліана зауважує, що десь бачила Віру, але Віра ніяк не пригадує, де вони могли зустрітися. Віра довго не думаючи погоджується на нову роботу, так вона потрапляє до нового колективу. Про кожного з нових колег Віра складає певні враження, занотовуючи їх до блокнота. Разом з вірою працюють Ярослава (нервова красуня з ознаками прихованої стервозності), Заріна (мовчазна, інтелігентна провінціалка), Аліна(смаглява Барбі) та Вовчик (типічна секретарка, але чоловічого полу).