Аналіз літературно-критичної статті П. Куліша «Характер и задача украинской критики».

Теоретична стаття П. Куліша «Характер и задача украинской критики» (1861) починається з епіграфу про невиправданість лінощів і байдужості до важливих питань, автором якого є В. Бєлінський. Такий вступ подає вихідну тезу, яка далі є основою критичних суджень і виражає одну з головних ідей критика про необхідність постійної праці над собою.

У вступі автор акцентує на поблажливому, необ’єктивному ставленні читача до белетристики, що призводить, на його думку, до панування в літературі некорисних творів некомпетентних авторів. П. Куліш порівнює таку белетристику з працями історичними, філософськими, науковими, беручи при цьому за критерій дефініції ступінь істинності, правдивості зображуваного, і наголошуючи, таким чином, на необхідності піддавання літературних творів професійній, суворій критиці.

Головна частина статті — це роздуми щодо предмету літературної  критики  та  критеріїв  оцінки  літературних  творів.  Предметом   критики

П. Куліш  вважає твори лише тих авторів, які звернули на себе увагу значної читацької аудиторії. Тут автор ставить питання про необхідність суворості оцінки творів юних письменників-початківців, і одразу ж закономірним постає питання про критику юної літератури, якою є українська, взагалі. У зв’язку з цим П. Куліш стисло окреслює особливості виникнення української літератури і доходить висновку, що «задачей нашей украинской литературы должно быть строгое соответствие ея духу народному и его серьезному, жизненному, а не какому-то псевдо-народному, прихотливому взгляду на вещи, …строгая поверка литературных созданий эстетическим чувством и воспитанным в изучении своей народности умом». Отже, завдання української літератури П. Куліш убачав не в побутово-етнографічній достовірності, а у відтворенні народного духу, в серйозному поглядові на речі, адже і літературний процес, різноманіття культурно-історичної епохи він розглядає як відгук життя народного. Водночас автор не заперечує сприятливої дії та цінності легких ліричних і комічних творів: «Лишь только мы признали за своим народом имя поэта, то должны предполагать в нем полное  разнообразие способности принимать впечатления от внешнего мира и претворять их в собственную моральную сущность».

В останньому абзаці статті П. Куліш виражає надію на те, що його поради і зауваження будуть не безкорисними для літераторів: «От души буду рад, если мои напоминания предохранят на будущее время наших литературных деятелей от погрешностей, которые уже ими сделаны, но которые бросаются в глаза не каждому». Таким чином, у своїй статті автор формулює теоретично й практично важливі настанови як для своїх колег-критиків, так і для українських письменників.