Рецензія на твір Марії Матіос «Солодка Даруся»

Повна назва роману Марії Матіос – «Солодка Даруся. Драма на три життя». Таке жанрове визначення вказує на тричленну організацію твору. Однак йдеться не про драматичний твір як такий, а про роман, що складається з трьох частин, тісно пов’язаних між собою, які розповідають драматичну історію життя родини Ілащуків. Твір вміщує в собі одночасно елементи історичного, філософського, психологічного роману, хоча й за обсягом являє собою новелу.
Події, описані в творі, припадають на 30-70-ті роки ХХ століття. Це, зокрема, період насильницької колективізації на Західній Україні. Твір вводить нас у розуміння життя гуцулів як об'єкта дискримінаційної політики за різних окупаційних режимів, передає напружені стосунки, що існували в Буковині й Галичині між українцями і румунською, німецькою, радянською владою. Однак історичні події не є основним предметом зображення в романі, адже насамперед тут йдеться про загальнолюдське, морально-етичне: переломлення у психіці, світогляді, сприйнятті світу людей, які відбуваються під час карколомних історичних подій.
У «Солодкій Дарусі» розкрито трагедію однієї родини – Михайла, його дружини Матронки і їхньої дочки Дарусі, а в особі цієї родини – трагедію усього буковинського народу, понівеченого НКВД в період окупації радянськими військами Західної України. Події розгортаються у гірському селі Черемошне на Буковині.
«Солодка Даруся» – стрункий і довершений з точки зору композиційної організації твір. Кожна частина має свою назву: перша – «Даруся» (драма щоденна), друга – «Іван Цвичок» (драма попередня), третя – «Михайлове чудо» (драма найголовніша). Як бачимо, у кожній з назв автор уживає слово «драма», акцентуючи на трагічності зображуваних подій. Ці три драми розташовані не за принципом хронології, а у зворотньому порядку, що дає змогу дослідити свідомість героїв у часі, дізнатися, що спричиняє вчинки та особливості їх поведінки.
Героїня твору Даруся є ланкою, що водночас зв’язує три частини твору і різні історичні періоди, адже діє у двох часових планах: минулому й сьогоденні. Вона виступає головним героєм у розділах «Даруся» й «Іван Цвичок» і другорядним, але дуже важливим – у розділі «Михайлове чудо».
У першому розділі автор зосередилася на образі Дарусі. Ця жінка не розмовляє, а тому її образ розкрито через плин свідомості. Головний прийом створення цього персонажа – передача її невласне-прямого мовлення, завдяки якому читач повністю занурюється у внутрішній світ героїні. У цій частині роману Марія Матіос передає фізичні і душевні муки Дарусі, наголошуючи на тому, що її героїня – не божевільна, а перебуває у «своєму» світі. Вона ближча до природи, аніж до людей. Найбільшою виразністю й емоційністю виділяється тут сцена відвідування Дарусею могили свого батька. Отже, хоча ця частина і є початком розповіді, вона є результатом трагедії, про яку йтиметься далі.
Друга частина – «Іван Цвичок» – присвячена стосункам Івана та Дарусі. Обоє вони опинились на задвірках суспільства, але це не завадило їм стати на якийсь момент щасливими разом. Ідея цієї частини полягає в тому, що любов здатна вилікувати навіть безнадійно хворих і на певний час дає можливість забути про несправедливості цього світу. Цей розділ є центральним, перехідним у романі: у ньому розповідається про причини, які призвели до особистих страждань Дарусі. За допомогою живої діалектної мови автор яскраво зображує народне життя, народні характери. У цьому розділі виринає сама оповідачка, яка пояснює причини того, чому не може закінчити твір позитивно, адже щаслива розв’язка трагічного сюжету виглядала б неприродньою. Авторським відступом Марія Матіос підкреслила психологічність твору, де усі вчинки її героїв чітко вмотивовані, логічні і виправдані.
Третій розділ роману – «Михайлове чудо» – найбільш насичений подіями. У розділі наявні мальовничі описи місцевого побуту та звичаїв, він повертає оповідь в минуле на кілька десятків років і розповідає вже про молоду пару (батьків Дарусі), які намагалися зберегти від людського ока своє кохання. Та зміни влади, війна й людська заздрість виривають їх з їхнього маленького щасливого світу й кидають на арену історичних подій. Тут відбувається кульмінація твору, з якої читач дізнається, що призвело до хвороби Дарусі. Слід наголосити, що за обсягом ця частина в творі є найбільшою: «Михайлове чудо» складає приблизно половину всього роману. Розгортаючи причини і наслідки трагедії буковинців, Марія Матіос переконливо і реалістично зображує служителів радянської влади, зокрема майора Дідушенка, а натомість трагедія Матронки і Дарусі показана емоційно, хоч і з окремими натуралістичними елементами, але психологічно проникливо.
Отже, в трьох частинах роману відображені як історичні події, так і розкрита драма людських стосунків. Об’єднати події сьогодення і минулого авторці вдається не тільки за допомогою оберненого сюжету, а й через використання певних повторів, мотивів. Композиція роману характеризується водночас і цілісністю, і фрагментарністю. Три розділи твору не подрібнені на підрозділи, проте відділені графічно. Так, важливу роль у романі відведено розмовам сусідів про ключові сюжетні події. У тексті вони виділені курсивом, як і інші найважливіші фрази. Роман розпочинається діалогом двох сусідок про квіти, за якими Даруся доглядає. Завершується твір розмовою цих же жінок про ружу, але йдеться вже не про квітку, а про долю головної героїні. Таким чином діалоги обрамлюють авторську розповідь, узагальнюючи роздуми героїв про життя і його різноманітні вияви. Автор загалом уводить до тексту велику кількість діалогів, які виконують різні функції і наближають твір до драматичного. Така діалогічність сприяє поглибленню психологічності, показує національні особливості мислення.

Слід зазначити, що тема села та його життя в часи окупаційного режиму, обрана автором, далеко не рідкісна й не оригінальна для української художньої літератури, однак критика не засудила письменницю за такий вибір. Це й не дивно, адже саме в цьому творі напрочуд гармонійно поєдналося минуле із сучасним, а скрізь увесь роман проходять актуальні у всі часи філософські мотиви людяності, сенсу буття людини й народу.
Твір досить сильний за своєю емоціональною напругою: вона наростає поступово впродовж кожної з драм і врешті виливається в кульмінаційну сцену. У першій частині це Дарусині марення, які починаються, якщо вона довго не ходить до батька на цвинтар. Покійник являється їй живим у видіннях - майстерно автор виписує психологічний стан героїні, після чого переходить до наступної, точніше попередньої драми. Так само читач поволі занурюється в розповідь, співпереживає героям усе сильніше, а наприкінці напруження сягає свого апогею: Даруся вижинає Івана, не дивлячись на весь вир почуттів обох. І знову контрастний перехід до драми найголовнішої - вечеря Михайла й Матронки. Автор повільно, але впевнено налаштовує сценою весілля (здавалось би - свято щастя) вже майже підготовленого читача на те, що щастя таки не буде. Третя частина буквально пересипана переходами від спокою до психологічної кризи героїв: тут і зникнення Матронки, і думки Михайла про зраду, побиття коханої дружини, і жахливі знущання над людьми представниками влади, війна і чимало іншого. Але найбільшого емоційного напруження читач зазнає під час розв’язки - маленька Даруся за цукерку довірливо розповідає офіцерові про татову допомогу нічним гостям. Рідна мати проклинає дитину, яка майже одразу стає сиротою, морально покаліченою ні за що.
Отже, роман справляє неабияке враження. А яке саме - то вже суто індивідуально, але в одному можна бути абсолютно впевненим: байдужим твір не залишить нікого. Ні тематика твору, ні наявність реалістичних елементів опису, ні велика кількість діалектної лексики аніскільки не відштовхують вимогливого сучасного читача.
Письменниця Марія Матіос виступила новаторкою, увівши новий жанр роману-драми до української літератури своїм непересічним твором «Солодка Даруся».