ФІЛОЛОГ МЕГІ
Четвер, 28.03.2024, 17:58
Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу
Мої статті [3]
Сучасна українська мова [8]
Статті на актуальні мовознавчі проблеми
Сучасне літературознавство [4]
Актуальні статті з літературознавства
Методика викладання сучасної української мови [2]
Актуальні статті з методики викладання СУЛМ
Методика викладання української літератури [0]
Актуальні статті з методики викладання української літератури
Конкурс "Оригінальна рецензія" [8]
Надсилайте рецензії на твори, які прочитали. Отримайте задоволення від своїх думок та коментарів інших

Пошук

Міні-чат

Наше опитування
Яку спеціальність я хотів би отримати?
Всього відповідей: 118

Опитування
Де вища освіта краще: в Україні чи за кордоном?
Всього відповідей: 76

Друзі сайту
Офіційний сайт Макіївський економіко-гуманітарний інститут Найкращі друзі нашого сайту ЗНО без проблем

Головна » Статті » Сучасне літературознавство

Сучасне літературознавство: поняття про міфологізм, міфологічність

Сучасне літературознавство: поняття про міфологізм, міфологічність

 Відсутність чіткого визначення міфу в сучасній науці значно ускладнює проведення практичних досліджень у цій сфері. Спроби підведення «міфу» під певні схеми найчастіше є дискусійними.

Констатуючи недоліки теорій міфу, запропонованих Ф.Буслаєвим, О.Афанасьєвим, О.Потебнею, О.Лосєвим, В.Пивоєвим та ін., В.Поліщук зазначає: «Виникає відчуття, що міф незрозумілим чином ухиляється від визначень... [...] побудова... закінченого образу міфу як такого, спроби дати міфу, міфології, міфологічному мисленню визначення, здається, приречені на неуспіх. [...] одна з основних властивостей міфу – його принципова невизначність. Тому що визначення передбачає певну зупинку та обмеження визначуваного. Міф же живе постійною зміною, переродженням і перетіканням». Сумнів у можливості хоча б теоретичного віднайдення універсального визначення міфу висловлює й М.Еліаде.

Звідси, якщо вичерпне наукове визначення міфу неможливе, реальним залишається тільки безкінечне наближення до його осягнення. Характерним при цьому є визнання того, що міфологічний момент супроводжує й сучасну науку. О.Лосєв переконаний, що а) наука міфологічна  і б) коли «наука» руйнує «міф», то це означає тільки те, що одна міфологія бореться з іншою міфологією (таку думку поділяють Я.Голосовкер , І.Зварич  і повністю заперечує Г.-Ґ.Ґадамер). О.Лосєв стверджує, що «весь світ і всі його складові моменти, і все живе і все неживе, однаково суть міф...».

Я.Голосовкер упевнений, що «...уявлюваний, імагінативний світ міфу володіє часто більшою життєвістю, ніж світ фізично даний...» , а М.Еліаде – що міф пояснює сутність людського життя глибше, ніж історія. Ф.Ніцше визнавав міф «...за необхідний результат і навіть за кінцеву мету науки”.

На сьогодні міф посідає одну з ключових позицій у теорії культури і соціології. Науковці говорять про неоміфи різних сфер людської діяльності, зокрема політичні, соціальні, культурологічні і, як було сказано, навіть наукові. Статус «неоміфологічних» отримали в літературі й окремі «традиційні» («вічні») образи авторського походження (Гамлет, Дон Кіхот, Дон Жуан, Робінзон, Фауст та ін.). Деякі дослідники аналізують явище «псевдоміфології» (квазіміфології).

Спробою міфологізувати реальність стала філософія Ф.Ніцше з її піднесенням тілесного й ірраціонального та зневажанням раціонального, запереченням історії та положенням про «вічне повернення». Німецький філософ бачив в існуванні людства одвічне протистояння аполлонівського (гармонійного, духовного) і діонісійського (стихійного, тілесного) начал з домінуванням останнього.

У «Народженні трагедії з духу музики» Ф.Ніцше писав: «Ці два такі різні прагнення діють поряд одне з другим, найчастіше у відкритім розбраті між собою і взаємно спонукаючи одне одного до все нових і більш потужних породжень, щоб у них увічнити боротьбу названих протилежностей...» .

Література як вид мистецтва послідовно зберігає зв’язок з міфологією на всіх етапах свого розвитку; між нею й міфологією відбувається постійний взаємовплив: «міф «перетікає» в літературу у вигляді сюжетно-композиційних схем (міфологема) та окремих елементів (міфема)» тощо, тоді як у літературі можуть «вироблятися» уже «нові» міфи. Більш того, як стверджує О.Лосєв, міфологічні методи літератури здатні до «безумовно реалістичного відображення життя».

Міфологічні структури з більшою чи меншою інтенсивністю впліталися авторами в текст художнього твору й мистецьки інтерпретувалися ще з античності. Особливо сильний інтерес до міфу виявили романтизм першої половини ХІХ ст. з його «новою міфологією» та модернізм. При цьому характерно, що в науці проводиться думка про етапи своєрідної деміфологізації та реміфологізації літератури.

Вершинами деміфологізації є Просвітництво ХVІІІ ст. та реалізм ХІХ-ХХ ст. (хоча, знову ж таки, саме поняття процессу деміфологізації уявляється не абсолютним, відносним, оскільки сповнене парадоксів і протиріч: приклади тому – робінзонада, «імпліцитний» міфологізм реалістичної літератури). «Тотальне» пожвавлення інтересу до міфу в літературі кінця ХІХ-ХХ ст. є процесом діаметрально протилежним і цілком може іменуватися масштабною реміфологізацією в літературі.

На межі ХІХ-ХХ ст. проявляється художнє мислення із яскравою схильністю до міфологізації. Людина в цей час звертається до міфології через тугу за відчуттям єдності з природою, одухотвореності світу, через розчарованість в історії.

Міфологізм виступає як художній принцип, в основі якого лежить особливе світовідчування митця, що він у такий спосіб долає будь-які хронологічні й просторові рамки.

Е.Мелетинський називав міфом певний художній засіб, що відповідає певній концепції світу. А міфологізм сприяє виявленню сталих і вічних принципів, схованих за рутинною завісою». На думку дослідника, міфотворча фантазія сучасних митців реалізується у багатоплановому використанні античних, біблійних міфів та легенд, створенні авторських міфів та інтерпретації найважливіших онтологічних констант.

Інший дослідник, Р.Вейман зазначав, що словесний знак «міф» співвідноситься із взаємовиключними значеннями і вживається як дещо не лише багатозначне, а й дуже невизначене.

А.Гулига схиляється до думки, що історія культури взагалі «сублімація міфу, зведення його на все більш високий ступінь».

У такий спосіб перед нами постає модель літературного процесу, яка етапно розвивається в діапазоні «міфологічний – реалістичний (неміфологічний)». Суперечливість усередині цих етапів літературного розвитку, очевидно, свідчить про можливість взаємопроникнення сфер міфологічного і неміфологічного. Однак самий факт цієї суперечливості «знімається», якщо звернутись до теорії літературних модусів Н.Фрая, який вважає, що, з одного боку, в історії літератури «...високий і низький міметичні модуси є свого роду зміщеними міфами, міфоями або сюжетними кліше, які поступово зсувалися до протилежного їм полюсу правдоподібності, та потім, з появою іронії, почали рухатись у зворотній бік», а з іншого – «тоді як один модус визначає основну тональність твору, будь-який інший або і всі інші чотири можуть одночасно бути присутніми в ньому».

Таким чином, як літературне явище міфологізм поки не отримав чіткого визначення, проте багато вчених визнають перспективність досліджень у цьому напрямі. Так, Дж. Кемпбел зазначав, що міфи були і є ключами до духовних можливостей людського життя. Дослідник вважав, що міф майбутнього «буде стосувати усього того, що й первісний, а саме: формування особистості, починаючи від дитячої безпорадності до зрілості; також проблеми взаємин індивіда з суспільством, а суспільства зі світом природи і космосом. Про це завжди говорили усі міфи, тож цей новий теж повинен про це говорити. Тільки з тією різницею, що суспільство перетворилося на глобальне».

Як стверджує В.В. Сілін,  термін міфологізм визначає нові способи уведення міфа в літературу, як мала два типи відношень з міфологією – деміфілогізацію та реміфілогізацію.

Деміфілогізація, що існувала до ХХ ст., знищувала все міфічне як таке, що визнається хибним. Фантастичне чи міфологічне замінювалося правдопобідним описом соціального середовища й людини.  Є. Мелетинський називав це «свідомою відмовою від традиційного сюжета» для переходу від середньовічного «символізму» до «наслідування природи», до відображення дійсності в адекватних життєвих формах.

Реміфілогізація – це зворотній процес, тобто процес повернення міфа в літературу внаслідок романтичного зацікавлення в ньому. Для цього етапу було характерним ставлення до народної творчості як продукту колективної мудрості. За словами М. Стебліна-Каменського,  «Суть романтичного відкриття міфа полягала в тому, що неспроможність усіх старих тлумачень міфа раптом стала очевидною. Міфи були усвідомлені як Правда і як витвір Народу і внаслідок цього стали об’єктом захоплення та поклоніння». Мелетинський стверджував, що «нова міфологія» романтиків, найбільш послідовно реалізована Гофманом, є однією з ланок, що вела до міфологізму в романі ХХ ст..

В.В. Сілін вважає, що повернення міфа в літературу було викликано тим, що він репрезентував різноманітні концепції людського життя, тобто певні схеми різних доль, які можна використовувати у творі. Певна концепція людини дуже важлива в мистецтві, а міф таку концепцію виражає.

Ті, хто виступають проти міфа, говорять про такі його риси антиісторизм, фаталізм та універсалізм, що несумісні з літературою.  Дійсно, реальність у міфі постає дещо неправдоподібно, сам міф – це кліше, яке повторюється без змін, і нарешті – міфологічна концепція стосується всього людства, незалежно від політичного режиму, приналежності до раси. Насправді, як зазначає В.В.Сілін, міф і література взаємодіють по-іншому: міфологічна концепція завжди рівноправно протиставляється як «правдива історія» сучасній ідеологічній концепції: антиісторизму міфа протиставляється історизм сучасного сюжету, фаталізму – можливість розв’язання конфлікту, універсалізму – повсякденність.  Сучасні письменники використовують міф не так, як романтики, вони не переоцінюють міф, який уявляється їм однією з існуючих істин.

Не можна не погодитись із думкою А. Гулиги, який підкреслював, що звернення письменників до міфа – це лише художній прийом, що свідчить його формалізацію в літературі. Ознаки формалізації проявляються у вільному поводженні письменників з міфом, про що говорив Є. Мелетинський, називаючи такі дії «спробами свідомого, абсолютно неформального нетрадиційного використання міфа (не його форми, а його «духу»), іноді набуваючи характеру самостійної поетичної міфотворчості».

Письменники змінюють, скорочують, доповнюють і навіть поєднують міфологічні концепції для того, щоб зробити явним протиставлення міфа та сучасного світосприйняття шляхом суттєвих ідей та усунення  менш важливих.

Зауважимо, що трансформація структур твору ґрунтується на імітації структур міфа, при чому відбувається це двома шляхами. А. Дорошевич виділяв такі поняття, як «міф у літературі» та «література як міф», про які слід говорити, коли «письменник підкреслює у своїх книгах схожість зображуваних ним ситуацій з уже відомими міфологічними сюжетами, і коли він створює в них життя, яке мало нагадує звичне нам життя,  якусь свою, фантастичну реальність». У першому випадку зображені події та персонажі ніби гублять свою індивідуальність й історично набутий характер, стають лише одним із варіантів первісно даної схеми буття, що вічно повторюється та зафіксована давніми міфами.

У другому випадку письменник будує у своєму творі уявну дійсність не за законами правдоподібності, а за  встановленими ним самим правилами, які він вважає законами не тільки художньої правди, а й правди взагалі. Прикладом реалізації принципу «література як міф» слугує твори Ф. Кафки, зокрема його новелу «Перетворення» одні дослідники називають «індивідуальним міфом»,  а інші – «літературним міфом». Адже символічний образ жука виражає самотність і беззахисність будь-якої людини перед ворожими силами. У творі цей неправдоподібний образ на рівних правах, як у міфі, співіснує з іншими правдоподібними образами. Це проявляється у тому, що перетворення на жука не дивує самого героя, інші герої також не вважають це перетворення фантастичним.

Ще одним яскравим прикладом неоміфологізму є роман Джеймса Джойса «Улісс». Письменник чітко структурує композицію твору: усі події відбуваються в одному місті протягом одного дня з життя персонажів. Роман ділиться на три «потоки свідомості» трьох персонажів, крім того, складається з 18 епізодів. Попри те, що виникає враження ніби сюжет у творі відсутній, насправді він є. Твориться конфлікт шляхом протиставлення в подвійній опозиції прихованого міфа, назву якого винесено як заголовок твору.  Внаслідок співставлення історії героїв роману з міфом, вона теж перетворилася на міф, що репрезентує певну концепцію людини ХХ ст.

Давній і сучасний міф пародіюють один одного, оскільки обидві концепції недосконалі. Давня  концепція життя представляє ідеальних героїв, а сучасна – посередніх і грішних, проте сучасне життя реальне, а життя давніх сповнене неправдоподібними, фантастичними подіями. 

Якнайкраще пояснення цьому пропонує Н.Фрай, за яким міфологічний момент властивий самій літературі (міф є «структурним принципом поезії»). Тобто можна сказати, що митець через міф «пробуджує» в літературі генетично закладені в ній потенції – виражати особливий, міфологічний, одвічний зміст, пов’язувати об’єктивно історичний лінійний час із сакральним, циклічним міфологічним часом, – «виходити» на універсальний рівень осмислення буття. Безпосереднє звертання письменника до фабульної схеми або постатей героїв певного міфу (міфології) найчастіше викликане бажанням здійснення нової інтерпретації міфологічної оповіді, утвердження міфу (його елементів) в сучасному світі, «вписування» сучасних реалій у міфологічний контекст та їх універсалізації.

Змістова наповненість міфу може передаватись автором по-різному, що також залежить від його творчих надзавдань.

Отже, поняття міфологізму в сучасному літературознавстві різниться означеннями і тлумаченнями, проте об’єднує усі дефініції положення про те, що ХХ с. стало простором для широкого вияву авторського міфологізування. Проявляється воно не тільки у використанні античної і біблійної спадщини, а також у трансформації схеми художнього твору відповідно до схем міфа. Ця трансформація відбувається двома шляхами, які окреслюються поняттями «міф у літературі» та «література як міф». Перший тип передбачає, що зображені події та персонажі стають одним із варіантів первісно даної схеми буття, що вічно повторюється та зафіксована давніми міфами. У другому – письменник будує у своєму творі уявну дійсність не за законами правдоподібності, а за  встановленими ним самим правилами.
Категорія: Сучасне літературознавство | Додав: icaphilolog (17.10.2012)
Переглядів: 4235 | Теги: мегі, міфологія, миф, філолог, філолог мегі, мифология, міфологізм, мифологическое сознание, міфологічне мислення, міф | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright КAFUKRFIL © 2024
Конструктор сайтів - uCoz