|
Відповідно до шкільної практики присудком називається «головний член двоскладного
речення, який називає дію, стан або ознаку як предикативну характеристику,
приписувану підмету. Присудок пов’язується з підметом зв’язком координації і
відповідає на питання: що робить підмет? Що з ним робиться? Який він є? що він
таке? Хто він такий?».
О.Т. Волох називає присудком «граматично залежний стрижневий головний член
предикативного центру двоскладного речення, що означає дію, стан, якість,
властивість предмета думки, вираженого підметом, і синтаксично пов’язується з
підметом предикативним зв’язком» .
А.П. Загнітко визначає присудок як організаційний, композиційний і
смисловий центр речення, який виражає два значення. З одного боку, він є носієм
конкретного, лексичного значення (дія суб’єкта, його ознака, стан, родове
поняття і под.), а іншого –
граматичного, тобто виражає віднесеність конкретизованого предмета до дійсності.
Серед граматичних значень присудка дослідник називає:
- віднесеність ознаки до суб’єкта;
- значення часу;
- різні модальні значення.
Питання про класифікацію присудків залишається актуальним і в наш час, при
цьому науковці враховуються основні ознаки, пов’язані з його семантикою і
способами формального вираження.
Семантичним ядром присудка як члена речення, що протиставляється підмету, є
позначення дії чи ознаки в широкому значенні. У двоскладному реченні через
присудок виражаються основні граматичні значення речення – об’єктивна
модальність і синтаксичний час. Ці ознаки реалізуються у дієслівній формі, яка
є вихідним, елементарним типом присудка. Проте в мовленні виникає потреба
варіювати способи вираження присудка, оскільки загальне значення ознаки
диференціюється як позначення дії, стану, властивості, якості, приналежності
тощо, що оформлюється в певному часовому чи модальному плані.
Для передачі такого змісту і таких синтаксичних значень використовуються
різноманітні комбінації дієслів та інших частин мови. Дієслова є самодостатніми
для вираження потрібного комплексу значень, інші ж частини мови зазвичай
сполучаються з дієсловами, які у такому випадку виконують функцію зв’язки,
внаслідок чого сутність присудка передається розчленовано: граматичне значення
– через дієслівну форму, а речові – через елемент-зв’язку.
Отже, у сучасному синтаксисі існує кілька підходів до класифікації
присудків. Наприклад, А.П. Загнітко називає структурний принцип та принцип
реалізації структурної схеми. Відповідно до першого виділяють простий,
складений та складний (подвійний) присудки. Відповідно до другого – дієслівний
та іменний. Причому існує така закономірність: дієслівні присудки можуть
простими і складеними, а іменні – лише складеними.
| 
