|
У червні 1996 р. було прийнято Закон України «Про рекламу», який визначив
основні принципи рекламної діяльності в нашій країні, сприяв регулювання
правових відношень, що виникали у процесі створення, розповсюдження й отримання
реклами.
Реклама щоденно впливає на людину, внаслідок чого вона відіграє дуже
важливу роль у житті постіндустріального інформаційного суспільства.
Безперечно, у демократичному суспільстві, яким себе позиціонує сучасне
українське суспільство, не можна не відзначити розширення функцій політичної
реклами. Політична реклами є важливим засобом боротьби за голоси виборців. ЇЇ
рівень та професіоналізм впливають на розстановку політичних сил у країні після
кожних проведених виборів.
Отже, традиційний підхід до розуміння поняття реклама базується на тому, що
рекламний процес спрямований на продаж певного товару. Зокрема, у Законі
України «Про рекламу» зазначається: «реклама – інформація про особу чи товар,
розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати
або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи
товару».
Якщо перенести цей підхід на сферу політичної комунікації, то основною
метою політичної реклами є продаж «політичного товару». У тому ж Законі України
«Про рекламу» зазначено, що політична реклама є однією з форм передвиборної
агітації, а в Законі України «Про вибори Президента України» визначення
політичної реклами відсутнє. Так само не визначаються ключове для правового
врегулювання рекламної діяльності поняття, як недобросовісна реклама. Показовим
є те, що деякі місцеві органи влади, як наприклад Луцька міськрада, самотужки
намагаються визначитися із проблемою недобросовісної політичної реклами.
Зокрема, вони визначили чітку межу між політичною і соціальною рекламою й
постановили, що остання не повинна містити назв посад та прізвищ політичних
діячів, службових осіб державної влади та місцевого самоврядування, народних
депутатів України, депутатів місцевих рад, логотипів політичних партій.
Визначена проблема полягає не тільки в тому, що політики, подаючи свою
рекламу в соціальному форматі, економлять гроші, а насамперед у тому, що таким
чином зменшується вірогідність маніпулювання масовою свідомістю виборців. Слід
констатувати, що попри ґрунтовну теоретичну розробку проблеми політичної
реклами в сучасній теорії комунікацій, рекламознавстві й теорії зв’язків із
громадськістю, на законодавчому рівні в Україні чітких дефініцій цього поняття
не існує.
Як зазначає Ю. Петрунін, «політична реклама – результат виникнення і
співіснування трьох типів ринків у просторі політики: продавців (партій),
носіїв рекламної продукції (ЗМІ) і покупців (політично активної частини
населення)».
Таким чином, політичну рекламу можна трактувати як форму «політичної
комунікації в умовах вибору, адресний вплив на електоральні групи, що має на
меті піднести в доступній, емоційній, лаконічній, оригінальній формі, яка легко
запам’ятовується, суть політичної платформи певних політичних сил, налаштувати
на їх підтримку, сформувати і впровадити в масову свідомість певні уявлення про
їх характер».
В. Кирилюк наголошує на тому, що «політична реклама – це комунікація за
допомогою засобів масової інформації та інших засобів зв’язку з метою вплинути
на установки людей щодо політичних суб’єктів та об’єктів».
Для того, щоб визначити мовні особливості ефективної реклами, слід з’ясовувати механізми
творення рекламних текстів, що ґрунтуються на використанні особливостей
людської свідомості та маніпулятивних прийомів.
| 
