Торба

Я иду с огромной торбой
По бульварной мостовой,
Я провинциал отборный,
Бестолковый, чуть задорный
И немного сам не свой.

В этой торбе безразмерной
Уместилась жизнь моя,
Части скомканной вселенной,
Бытовушной и нетленной –
Все фрагменты бытия.

Здесь соленья, маринады,
Ворох стиранных одежд –
Все, что в этой жизни надо,
Быт и счастия прохлады –
Весь набор больших надежд.

Простыня и покрывало,
Все, что раньше не сбылось,
Все, что мама собирала,
Все, что сердце удержало,
В этой торбе улеглось…

Ни тревоги, ни отдышки,
С грудой милой чепухи
Я бегу почти вприпрыжку,
В торбе будущие книжки
И веселые стихи.

Ну, встречай меня, столица
Распростерто! И легко
Долго мне еще кружиться
И в твоем котле вариться -
До покоя далеко!

Зимовий етюд

Довкола просувалися гори. Земля товстим шаром була вкрита блискучо-голубим снігом. Тут, ніби застиг час. Ані тобі зайвого шуму, ані сміттєзвалища, ані гуркоту машин. Природа так і заманювала у свої обійми.
Знаєш, після напруженого робочого графіка протягом року без вихідних і свят, це ніби ковток свіжого повітря. Зізнаюся, перше що я зробив, коли приїхав в цей засніжений рай – відсипався зо два дні.
Спокій і тиша – ось це ті два ключових слова, які можуть описати моє враження від прожитих два тижня за межами країни. Напередодні приїзду до орендованого будинку я вимкнув телефон, вирішив обірвати будь-які зв’язки із зовнішнім світом, лише час від часу заглядав до Інтернету, аби довідатися як там справи на Україні, – все ж таки звик бути в центрі подій.
Я обожнюю зимню пору. Пам’ятаю, коли ми були дітьми, то варто було з’явитися першому снігу, як ми вже на дворі… Сенька дістає з горіщя заржавілі за літо сані, я клопочуся, аби відшукати лижи – ... Читати далі »

Душі роздвоєність.
Дві половинки
нерівних,
Як любов і нелюбов.
Одна, велика, душу всю займає.
Та, ба, не всю,
Лишає десь місцинку,
де прагне оселитися неспокій.
Він серце їсть,
Він душу так бентежить,
Що сум немов лягає жовтим
листям
На кожен день...
То осінь. Просто осінь.

Бринить мелодія душі - душі обох,
Та сама, наша, з нею ранки я стрічаю,
Бо в нас одна душа - одна на двох,
І де б не був ти - все ще тебе відчуваю…

Я пам’ятаю нас і ті роки,
Коли ти був лиш мій, хоч може й недосяжний,
Не цінували час, бо не могли
Повірити, що разом не назавжди…

Я все стерплю! Лишень би сил дав Бог!
Надій відлуння, сум, бажань пороки,
Вгамую цей туман, жахливий смог
Я перейму, натомість - подарую спокій…

Я почуття зберу у ціле - всі в одно,
В клубок із порцій сліз - кривавих, чистих, справжніх,
Тоді, пізнавши муки, все одно
Щасливою залишусь, вже назавжди…

Я стану тобі другом! Найнайкращим!
І хай там як, я буду поруч, дуже близько,
Мене не проженеш ти, ні! Нізащо!
І хай всі кажуть, що то дуже низько…

Я сходжу з розуму, повільно, непомітно,
Та то не я, а серденько моє,
А зовні - я жива, щас ... Читати далі »

Осіннє кохання
Хай осінь дощі проливає,
Коханий мій поруч зі мною.
Я знаю,що справжне кохання
Приходить не тільки весною.

І сонце заходить багряне,
І вітру тихеньке зітхання,
І зіроньки сяють на небі
Перлини мойого кохання.

Неправда, що осінь - це смуток,
У вирій птахи відлітають,
Та для закоханих осінь
Пісні солов'їні співає!

«Закликання»

Прийди до мене, милий, й поцілуй!
Мені це дуже треба й необхідно.
Бажання всі мої, прошу, шануй
І чвари наші забувай безслідно.

Кохай мене страшенно аж навік,
Та так, щоб навіть вій кінці дрижжали.
Ти мій рідний коханий чоловік!
Недарма ми стосунки зав'язали.

Бажання рухають плоть нашу й кров,
Нас спонукаючи до устремління.
Бо краще почуття на світі - це любов,
А ще найкраще - це сім'ї створення.

«Любов на трьох»

Я хочу від тебе дитинку
З твоїми очима і носом.
Свою теплу затишну хатинку,
Наповнену нашим голосом.

Співати хочу я колисанки
Та навіть не спати ночами.
Готова на всі несподіванки,
Готова любить до нестями.

Я хочу, щоб стало нас троє -
Кохання від цього не зникне.
Це буде лиш щастя моє,
До крові яке проникне.

Хочу, посміхаючись, гратись
І просто повірити в диво.
Ніколи із ним не розстатись
І жити життя все щасливо.

«Серце з тобою»

Я чекатиму завжди тебе,
Як би сумно мені не ставало.
Але сум такий душу шкребе,
Хоч от любові серце розтало.

Я змогу тобі серце віддати,
Ти скажи лиш, що ти цього хочеш.
І не зможуть слова передати,
Як ім'я твоє вуха лоскоче.

Я змогу тобі вірити завжди,
Якщо навіть якось обдуриш.
Своє серце навіки віддавши -
Ти в себе його тихо зануриш.

Збережеш і зігрієш його ти,
Не віддаш, не покажеш нікому.
І не зможе ніколи кохання піти
Ні до іншого, ні до чужого.

Коханому

Я люблю тебе кожною клітинкою душі!
Без тебе світ порожній й чорно-білий.
Лиш ти один потрібний так мені,
Без тебе нічого мені не мило.

Лише твої моя душа і серце.
Тепер частинка ти мене, моє життя
І в моє серце назавжди закрились дверці.
Лиш тільки ти моє серцебиття.

Якщо ти підеш - звалиться навколо все.
Бо завдяки тобі я стала щаслива насправді.
Любов твоя до неба мою душу піднесе.
І нічого ніколи нам не стане на заваді.

Я люблю тебе кожною клітинкою себе!
Ти тільки мій і більш нічий ніколи.
Я подарую щастя одному тобі
І буду все життя з тобой по своїй волі.

Батьківщина моя

Небо яскраве, ясний небокрай,
Це мій улюблений Край.

Високі Карпати, зелені поля,
Це Україна моя.

Сонечко ясне, родюча земля,
Це Батьківщина моя.

Ключ журавлиний від злих хуртовин,
В небо у вирій полине,
Та той, хто по справжньому любить свій край,
Ніколи його не покине.

Україна

Моя Ураїна на довгім віку,
Ти лиха багато зазнала,
Татарська орда у далекі часи
Безжально тебе плюндрувала.

І танки німецькі пройшли по тобі,
Щоб лихо народу скорити,
Та не схилилась країна моя
Сили зібрала щоб жити.

Наш гордий народ на тернистім шляху
Усі перепони здолає,
Над Україною з далі віків,
Зірка щаслива сіяє.

***
пограйся зі мною в літо,
немов ми з тобою щасливі,
немовби ми просто діти,
нестримні і пустотливі,
немов ми іще не знаєм,
яка то тяжка турбота
щоранку вставати рано
і йти на якусь роботу,
немовби ще так щемливо
у душу вкрадається віра,
що ми з тобою щасливі,
що є між нами довіра,
що день починати легко,
що щастя обійми розкрило,
що діти, немов лелеки,
просто розкрилюють крила,
що так летіти нестримно,
що пута нас не тримають…
пограйся зі мною в літо,
бо я тебе так кохаю…

***

чому?
чому цей день для мене, мов останній?
чому так мало сили залишилось?
та відповісти я на ці питання,
на жаль, не можу.. певно, так судилось.

думки мої воюють між собою
і десь несуть...від дійсності подалі.
сама для себе стала я чужою..
чекаю з острахом: що ж буде далі?...

Автор: LenA4ka