Душі роздвоєність. Дві половинки нерівних, Як любов і нелюбов. Одна, велика, душу всю займає. Та, ба, не всю, Лишає десь місцинку, де прагне оселитися неспокій. Він серце їсть, Він душу так бентежить, Що сум немов лягає жовтим листям На кожен день... То осінь. Просто осінь.
