Бринить мелодія душі - душі обох, Та сама, наша, з нею ранки я стрічаю, Бо в нас одна душа - одна на двох, І де б не був ти - все ще тебе відчуваю…
Я пам’ятаю нас і ті роки, Коли ти був лиш мій, хоч може й недосяжний, Не цінували час, бо не могли Повірити, що разом не назавжди…
Я все стерплю! Лишень би сил дав Бог! Надій відлуння, сум, бажань пороки, Вгамую цей туман, жахливий смог Я перейму, натомість - подарую спокій…
Я почуття зберу у ціле - всі в одно, В клубок із порцій сліз - кривавих, чистих, справжніх, Тоді, пізнавши муки, все одно Щасливою залишусь, вже назавжди…
Я стану тобі другом! Найнайкращим! І хай там як, я буду поруч, дуже близько, Мене не проженеш ти, ні! Нізащо! І хай всі кажуть, що то дуже низько…
Я сходжу з розуму, повільно, непомітно, Та то не я, а серденько моє, А зовні - я жива, щаслива, квітну! Це ж я! Не з тих, хто біль свій знать дає…
Бринить мелодія душі - душі обох, Та сама, наша, з нею зорі я стрічаю, Бо в нас одна біда - одна на двох, Ми вже не разом, але пристрасно кохаєм…
