Класицизм — художній напрям у західноєвропейському мистецтві та літературі, який став домінуючим у XVII ст., в епоху становлення абсолютистських держав, а в деяких країнах зберігав свої позиції аж до початку ХІХ ст. Однак формування класицизму почалося ще в XVI ст. Гуманісти епохи Відродження відкинули принципи середньовічної драми і поставили собі за мету відродити традиції античного мистецтва. Становленню класицизму як літературного напряму сприяло формування сильних монархічних держав. У мистецтві багатьох країн класицизм став першим напрямом, який офіційно визнала влада.

        У деяких країнах існували великі розбіжності між усною й писемною мовами. Класицисти розв’язують це завдання, висуваючи нові мовні норми, упорядковуючи елементи мови відповідно до ієрархії стилів та жанрів. Класицисти проголосили античну літературу ідеальною, класичною, гідною наслідування. Цей художній напрям виявився спершу як теорія і практика наслідування античного мистецтва, але згодом, захоплені прикладом античних майстрів, класицисти прагнули самі встановлювати взірцеві канони мистецтва. Філософська основа класицизму — раціоналізм.

       Згідно з уявленнями раціоналістів, досвід, практика, почуття не мають жодного значення, головне — це діяльність розуму, який є критерієм оцінки всього. Раціоналісти стверджували віру в розум, пріоритет розумової діяльності людини над іншими проявами її натури. Найпослідовніший та найґрунтовніший виклад теорія класицизму знайшла у трактаті Н. Буало «Поетичне мистецтво» (1674), написаному в той час, коли літературний класицизм у Франції вже сформувався. Буало визначив чіткі рамки кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. Він поділив жанри літератури за темами й особливостями стилю. Оді належало бути величавою й оспівувати визначних осіб.