Зимовий ранок

Холодна кава на столі,
Шепоче вітер десь у полі,
Царівна біла на землі розкинула свої долоні,
Одне торкання і усі – у кришталевому полоні.
Кров застига в її володінні,
Крига в душі – залізне тяжіння,
Кожну клітинку пронизує скло,
В кожну частинку воно увійшло,
Тільки звук серця – ледь чутне биття,
Ще одна прірва в книзі життя.
Свідомість порожня, крок – і нема
Болю і смутку. Мужність німа.
Вітер і сніг в божевільнім танку,
Ще один захід зимового ранку.

Автор: Ю. Сковпень