Власники душ, повернених у робуче бидло, записаних у господарський iнвентар дiдича разом iз волами й кiньми, найбiльш боялись того неспокiйного, вiльнолюбного духу народного, бо його нiяк не можна було припасувати до панських iнтересiв, погодити з незмiрними скарбами; якi
давала пановi оброблена хлопом українська земля, вiковiчна боротьба двох станiв - панського й мужичого, боротьба хронiчна, що часом приймала гострi форми i бурею проносилась над нещасним краєм,- нiколи не кiнчалась, ба й не могла скiнчитися, хоч пан перемiг. Ще недавно, вмившись в Уманi власною
кров'ю i накидавши в Коднi стiжок гайдамацьких голiв, пан смакував перемогу, пильно обороняючи сво? права на живий робочий iнвентар - хлопа. Хлоп протестував, хлоп тiкав на вiльнi землi, рятуючись, як мiг, од панщини, лишаючи на рiднiй землi все дороге, все миле його серцю." Але й
там, далеко вiд рiдних осель, настигала його панська рука. На вiльних землях зорганiзованi були на втiкачiв лови, справжнi облави, як на вовка або ведмедя. По всiй Бессарабiї ганяли дозорцi, вистежуючи скрiзь по ровах, стогах сiна, комишах болотяних рiчок збiджених, змордованих людей.
На пiвднi Бессарабiї, од бистрого Пруту, по лiвiм боцi Дунаю, аж ген до моря стояло на чатах вiйсько i заслоняло волю, що там, за широким Дунаєм, за зеленими прибережними вербами, синiла десь у чужiй країнi...
 Голову втiкача оцiнено. За кожного спiйманого прибережнi козаки дiставали плату. Сотки, тисячi нещасних попадалися до рук козакам - i мусили випити гiрку до краю. Лиха доля чекала втiкача: його оддавано в некрути, засилано на Сибiр, катовано канчуками, тавровано, мов худобу, або
з оголеною напiвголовою, збитого, збасаманеного, одсилано в кайданах назад до пана, знов у неволю, на панщину