Зимовий етюд - 17 Листопада 2012 - Блог - Філолог МЕГІ
ФІЛОЛОГ МЕГІ
Неділя, 04.12.2016, 11:10
Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу
Наукові досягнення [11]
Наукові статті, публікації, монографії, підручники викладачів і студентів нашої кафедри
Творчі досягнення [19]
Творчі досягнення викладачів і студентів нашої кафедри

Пошук

Міні-чат

Календар
«  Листопад 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНед
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архів записів

Наше опитування
Яку спеціальність я хотів би отримати?
Всього відповідей: 94

Опитування
Де вища освіта краще: в Україні чи за кордоном?
Всього відповідей: 49

Друзі сайту
Офіційний сайт Макіївський економіко-гуманітарний інститут Найкращі друзі нашого сайту ЗНО без проблем

Головна » 2012 » Листопад » 17 » Зимовий етюд
14:36
Зимовий етюд
Зимовий етюд

Довкола просувалися гори. Земля товстим шаром була вкрита блискучо-голубим снігом. Тут, ніби застиг час. Ані тобі зайвого шуму, ані сміттєзвалища, ані гуркоту машин. Природа так і заманювала у свої обійми.
Знаєш, після напруженого робочого графіка протягом року без вихідних і свят, це ніби ковток свіжого повітря. Зізнаюся, перше що я зробив, коли приїхав в цей засніжений рай – відсипався зо два дні.
Спокій і тиша – ось це ті два ключових слова, які можуть описати моє враження від прожитих два тижня за межами країни. Напередодні приїзду до орендованого будинку я вимкнув телефон, вирішив обірвати будь-які зв’язки із зовнішнім світом, лише час від часу заглядав до Інтернету, аби довідатися як там справи на Україні, – все ж таки звик бути в центрі подій.
Я обожнюю зимню пору. Пам’ятаю, коли ми були дітьми, то варто було з’явитися першому снігу, як ми вже на дворі… Сенька дістає з горіщя заржавілі за літо сані, я клопочуся, аби відшукати лижи – це як прокляття. Така вже моя карма: ховати, а потім знаходити. Батько мене за це неодноразово пестив по м’якому місці армійським паском. Оскільки ми жили в селі, то місця для розваг нам вистачало: куди не глянь скрізь поля. Але улюбленим місцем чи не кожної дитини залишався Морен яр. Тут круті схили. Отак сідаєш на деко, яке знайшов у бабусі в коморі і гайда з засніженої гори з верху до низу. Коли вже розпашілі як від піднімання вгору, так і швидкого спуску – ми приймали в середину чи не найсмачнішу цукрову пудру, яка була скрізь, куди б не впало око, і яка так вгамовувала спрагу. Але вже сутеніло і час вертатися додому. За Сенькою частенько прибігала мама і тумаками в спину гнала додому – він же в неї єдиний син, єдина опора, тому повинен допомогти вправитися по господарству, розпалити в грубі.
Не дійшовши ще до воріт, стріпуєш з себе сніг і думаєш: «От якби мати не помітила, що в мене роздерті штани, а то знову почнеться причитання»…

Споглядаючи, як повільно за вікном кружляє сніг, мені здалося, ніби в далечині я помітив сліди того хлопчини, і мені так захотілося догнати його і заговорити до нього, але він стрімко зник з поля зору. І тільки вітер стрімкими мазками пензлями затушовував грань минулого з майбутнім.
Категорія: Творчі досягнення | Переглядів: 656 | Додав: Пісня | Теги: українська література сучасна, ессе, філолог мегі, поезія в прозі, сучасна українська поезія | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright КAFUKRFIL © 2016
Конструктор сайтів - uCoz